Він саме й оповів мені докладнійше про Лєніна. Характеризував він його з захопленням, малював його, яко величезний розум, надлюдську енерґію, надзвичайно милого, веселого товариша, але одночасно зазначав, що Лєнін передовсім чоловік політичний, і що, розійшовшися з ким-небудь політично, — він зараз же розривав й особисті вносини. В боротьбі ж, по словам Крижановського, Лєнін був безмилосердним і прямолінійним.
І тим часом, як мені уявлявся відповідний досить таки романтичний образ, — Крижановський додав: „А з вигляду він подібний до ярославського кулачка, до хитрого мужичка, особливо, коли носить бороду“.
Ледві я по засланню приїхав до Київа, як отримав від Бюра Комітетів Більшости просто припис негайно виїхати за кордон і вступити до редакції центрального орґану партії. Я зробив се.
Нагадаю, що кілька місяців я прожив у Парижі, почасти тому, що бажав близче розібратися в розходженні. Одначе в Парижі я, все-таки, став негайно на чолі тамошньої дуже невеличкої большевицької ґрупи і почав уже воювати проти меньшевиків.
Лєнін писав мені кілька коротких листів, в котрих кликав поспішати до Женеви. Нарешті, він приїхав сам.
Приїзд його для мене був трохи несподіваним. Особисто на мене з першого погляду він не зробив занадто гарного вражіння. Мені він здався зовнішньо неначеб трохи безбарвним, а так — нічого певного він не казав, тільки домагався негайного від'їзду до Женеви.
На від'їзд я згодився.
Одночасно Лєнін надумався прочитати великий виклад про долю російської революції й російського селянства.
На сім викладі я вперше почув, як він промовляє. Тут Лєнін перетворився. Величезне вражіння на мене і на мою жінку зробила та зосереджена енерґія, з котрою він говорив, сі втуплені в товпу слухачів очі, що ставали майже хмарними і неначе сверлили товпу, сей одноманітний, але повний сили рух промовця то вперед то назад, ся легко пливуча й наскрізь пересякнута волею промова.
Я зрозумів, що сей чоловік, яко трибун, мусить робити міцне й невитравне вражіння. А я вже знав, який сильний Лєнін публицист з його грубоватим, надзвичайно ясним стилем, з його умінням представити всяку думку, навіть складну, надиво просто і обговорювати її з усіх боків так, що вона вибивалася, нарешті, навіть в найсирійшім і мало ввиклим до політичного думання умі.
Я тільки пізнійше, значно пізнійше пізнав, що не трибун і не публицист, і навіть не мислитель — найсильнійші сторони в Лєніні, але вже й тоді для мене було ясно, що головною рисою його характера, тим, що складало половину його обличча — була воля, дуже певна, вельми напружена воля, яка вміла зосередитися на найблизчій задачі, але ніколи не виходила поза круг, начертаний міцним розумом, котра всяку окрему задачу встановляла яко кільце у велетенськім світовім політичнім ланцюзі.
Здається, другого дня опісля викладу ми, не памятаю з якої нагоди, попали до ліповщика Аронсона, з котрим я був тоді в досить добрих відносинах. Аронсон, побачивши голову Лєніна, захопився нею і став прохати у Лєніна дозволу виліпити, принаймні, медаль з нього.
