Я мало знаю біоґрафію Лєніна і тому не спробуватиму тут викладати її, бо для сього знайдеться чимало инших джерел. Я говоритиму тільки про ті відносини, котрі безпосередно були у мене з ним, і про ті спостереження, котрі я безпосередно зібрав.
Вперше я почув про Лєніна по виході книжки „Туліна“ від Аксельрода. Книжки я ще не читав, але Аксельрод мені сказав: „Тепер можна сказати, що і в Росії є справжній соціял-демократичний рух і висовуваються справжні соціял-демократичні мислителі“. „Як?“ — спитав я, — а Струве, а Туган-Барановський. — Аксельрод трохи загадково усміхнувся (річ в тім, що ранше він дуже високо оцінював Струве) і сказав мені: „Так, але Струве й Туган-Барановський — це все сторінки російської університетської науки, факт з історії еволюції російської вченої інтеліґенції, а Тулін — се вже плід російського робітничого руху, се вже сторінка з історії російської революції .
Само собою розуміється, книжку Туліна перечитано закордоном (в Цюрисі), де я тоді був, з найбільшою жадобою, і пояснялося ріжними способами.
Опісля сього до мене доходили лише чутки про заслання Лєніна, про його життя в Красноярську з Мартовим і Потресовим.
Лєнін, Мартов і Потресов здавалися зовсім нерозлучними приятелями, з однаковим забарвленням, чисто російськими провідниками молодого робітничого руху. Дивно бачити, якими ріжними шляхами пішли сі „три приятелі“!
Книжка Лєніна з історії російського капиталу зробила на мене значно менше вражіння. Я, розуміється, бачив її статистистичну поважність, талановитість і великий політичний інтерес, який вона представляла, але я саме найменше цікавився докладним чисельним доказом розвою капиталізма в Росії, бо для мене особисто він був незаперечним, а в моїй пропаґандній і аґітаційній діяльности пером і словом — господарчі питання займали останнє місце.
Я був на засланню, коли до нас почали доходити відомости про другий зїзд. Тоді вже виходила і зміцніла „Искра“. За часу розриву „Искри“ з „Робочим Ділом“, хоча дехто з моїх приятелів, наприклад, Ник. Аносов виразно стояв по боці „Робочого Діла“, — я особисто, не вагаючися, проголосив себе искровцем. Але саму „Искру“ знав я погано: числа її доходили до нас розріжнено, хоча все ж доходили.
В кожнім разі, у нас була така уява, що до нероздільної тройці: Лєніна, Мартова й Потресова так же само інтимно прилучилася закордонна тройця: Плеханов, Аксельрод і Засулич.
Тому вістка про розкіл на 2-ім зїзді вдарила нас неначе обухом по голові. Ми знали, що на 2-ім зїзді дограватимуться останні дії боротьби проти „Робочого Діла“, але, щоби розкіл стався по такій лінії, що Мартов і Лєнін опиняться в ріжних таборах, а Плеханів „розколеться“ пополам, — се нам зовсім не впадало на думку.
Перший пункт устава? — Хиба варто колотися зза сього?! Розподіл стільців у редакції? — та що вони, з глузду зїхали там закордоном?!
