соціялізм, її завжде визнавалося за його передумову. Але як можна забезпечити найсуворійшу єдність волі? Послухом волі тисяч волі одного.
Сей послух може, при ідеальній свідомости і дисциплинованости учасників спільної праці, нагадувати більше дирижерство. Він може прийняти гострі форми диктаторства — коли нема ідеальної дисциплинованости й свідомости. Але, так чи инакше, безперечний послух єдиній волі безумовно конче потрібний для успіхів процесів праці, орґанізованої по типу великої машинової індустрії. Для залізниць він конечний подвійно і потрійно. І ось сей перехід від одного завдання до другого, зовнішньо до неї зовсім неподібного, і є своєрідністю теперішньої хвилі. Революція тільки що розбила найбільші, найстарші, найміцнійші, найтяжчі кайдани, котрим зпід буку корилися маси.
Се було вчора, а нині в інтересах соціялізму та ж сама революція вимагає безперечного послуху мас єдиній волі керовників трудового процесу. Розуміється, не можна собі уявити, щоби такий перехід стався відразу. Він здійсниться тільки коштом дуже великих сутичок, заворушень, поворотів до старовини, величезного напрудження енерґії пролєтарського аванґарду, який веде народ до новини. Над сим не задумуються ті, хто впадає в обивательську гистерику „Нової Жизни“, „Впереду“, „Діла Народу“ й „Нашого Віку“.
Візьміть психологію середнього, пересічного представника працюючої й визискуваної маси, поставте сю психологію поруч з обєктивними, матеріяльними умовинами його суспільного життя. До жовтневої революції він не бачив ще на ділі, щоби маєтні експлуататорські кляси якою небудь для них справді поважною жертвою поступилися на його користь. Він не бачив ще, щоб йому дали багато разів обіцяну землю і волю, дали мир, поступилися інтересами „великодержавности“ і великодержавних таємних договорів, поступилися капиталом і прибутками. Він побачив се тільки опісля 25-го жовтня 1917-го року, коли він сам узяв се силою й силою ж мусів взяте боронити від Керенських, Гоців, Ґегечкорі, Дутових, Корнилових; розуміється, що, якийсь час ціла його увага, всі помисли, всі сили душі змагаються до того, щоб зітхнути, випростатися, розгорнутися, взяти найблизчі блага життя, котрі можна взяти і котрих не давали йому повалені визискувачі. Розуміється, що по-
