окремих завдань власти підчас даної конкретної хвилі; і на першім і на другім питанні треба спинитися дуже уважно.
Що диктатура поодиноких осіб в історії революційних рухів була дуже часто речницею, носійкою, провідницею диктатури революційних кляс, про се говорить незаперечний досвід історії. З буржуазним демократизмом диктатура поодиноких осіб сполучалася без сумніву. Але що до сього, то ті з буржуазних людців, що ганять совітську власть, а рівнож і їхні дрібнобуржуазні підголоски, виявляють завжде легкість рук: з одного боку, вони проголошують совітську власть просто чимсь безглуздим, анархичнодиким, старанно минаючи всі наші історичні порівнання і теоретичні докази того, що совіти являються вищою формою демократизму; з другого боку, вони вимагають від нас вищого, ніж буржуазний, демократизму і кажуть: з вашим большевицьким (себто не буржуазним, а соціялістичним) совітським демократизмом особиста диктатура абсолютно несполучима.
Міркування зовсім нікчемні. Коли ми не анархисти, то мусимо признати конечність держави, себто примусу для перехода від капиталізму до соціялізму. Форма примусу залежить од висоти розвою даної революційної кляси, потім від таких окремих обставин, як, наприклад, спадщина довгої й реакційної війни, далі від форм опору буржуазії чи дрібної буржуазії. Через те нема зовсім жадної суперечности між совітським, себто соціялістичним демократизмом і уживанням диктаторської власти поодиноких осіб. Ріжниця між пролєтарською диктатурою і буржуазною в тім, що перша намірює свої удари проти експлуаторської меншости в інтересах визискуваної більшости, а потім в тім, що першу здійснюють — і через поодиноких осіб — не тільки маси працюючих і визискуваних, але й орґанізації, збудовані так, щоб саме такі маси будити, підносити до історичної творчосте. Совітські орґанізації належать до такого роду орґанізацій.
Про друге питання, а саме що до єдиноособної диктаторської власти з огляду на специфічні, окремі завдання даної хвилі, треба сказати, що всяка велика машинова індустрія — себто, саме матеріяльне, продукційне джерело і основа соціялізму — вимагає безумовної й найстрогшої єдности волі, яка кермує спільною працею соток, тисяч і десятків тисяч людей. І технічно й економічно й історично конечність ся очевидна для всіх, хто думав про
