в управлінні державою кількадесять миліонів працюючих і визискуваних, котрі на своїм досвіді вчаться бачити в дисциплинованім і свідомім аванґарді пролєтаріяту свого найпевнійшого провідника.
Але диктатура — се велике слово. А великих слів неможна кидати на вітер. Диктатура є жалізна власть, революційно-відважна і швидка, немилосердна в подавленні, як визискувачів, так і хуліганів. А наша власть непомірно мягка, скрізь і завжде більше подібна до киселя, ніж до жаліза. Неможна забувати ані на хвильку, що буржуазна і дрібнобуржуазна стихія бореться проти совітської власти двояко: з одного боку, наступаючи зовні, методами Савинкових, Гоців, Ґегечкорі, Корнилових, змовами й повстаннями, їх брудним „ідеологічним“ відгомоном, потоками брехні і наклепів в пресі кадетів, правих есерів і меньшевиків, — з другого боку, ся стихія впливав зсередини, використовуючи всякий елємент розкладу, всяке слабосилля для підкупу, для зміцнення недисциплинованости, розхитаности, хаосу! Чим близче ми підходимо до повного подавлення буржуазії, тим небезпечнішою стає для нас стихія дрібнобуржуазної анархичности. І боротьбу проти сеї стихії неможна вести самою пропаґандою і аґітацію, самою проповіддю співвмагання, самим відбором орґанізаторів, боротьбу сю треба вести і примусом.
В тій мірі як основною задачею стає не воєнне подавлення, а управління, — типовим проявом подавлення й примусу ставатиме не розстріл на місці, а суд. І в цім відношенню революційні маси, по 25-ім жовтня 1917-го року вступили на певний шлях і доказали життєвість революції, почавши уряджувати свої робітничі і селянські суди, що до всяких декретів про розвязання буржуазнодемократкчного судового аппарату. Але наші революційні й народні суди непомірно, неймовірно слабосильні. Почувається, що ще остаточно не зламано одержаний у спадщину від ярма поміщиків і буржуазії народний погляд на суд, як на щось казьонно-чуже. Нема досить свідомости того, що суд є орґаном поголовного притягнення саме бідноти до державного управління (бо судова діяльність — се одна з функцій державного управління), що суд є орґаном власти пролєтаріяту й біднійшого селянства, — що суд є знаряддям виховування до дисциплини. Нема досить свідомости того простого й очевидного факту, що коли головним лихом Росії є голод
