Сторінка:Н. Лєнін. Чергові завдання совітської власти (Львів, 1920).pdf/25

Ця сторінка вичитана

галасу (й не зважаючи на сумятню та галас) налагоджувати міцну й одностайну спільну працю великої кількосте людей в рамках совітської орґанізації. Лише таких людей, по десятиразовім випробовуванні, треба, посуваючи їх від простійших задач до тяжчих, висовувати на відповідальні місця провідників народної праці, керовників управлінням. Ми сьго ще не навчилися. Ми сього навчимося.

„Одностайна орґанізація“ і диктатура.

Резолюція останнього (Московського) зїзду совітів висовує, яко найпершу задачу хвилі, утворення „одностайної орґанізації“ і зміцнення дисциплини. Такого роду ухвали тепер усі охоче „приймають“ і „підписують“, але того, що переведення їх в життя вимагає примусу і примусу саме в формі диктатури, ясно собі не уявляють. А тимчасом було найбільшим безглуздям і найнікчемнійшим утопізмом, порожньою мрійливістю сподіватися, що без примусу й без диктатури можливий перехід від капиталізму до соціялізму. Теорія Маркса проти сеї дрібнобуржуазно-демократичної й анархичної нісенітниці виступала дуже давно і з найповнійшою ясністю. І Росія 1917–1918 років стверджує теорію Маркса в цім відношенні з такою наочністю, чутливістю і вимовністю, що тільки люде безнадійно тупі або ті, які уперто постановили відвертатися від правди, можуть ще помилятися що до сього. Або диктатура Корнилова (коли взяти його за російській тип Кавеньяка) або диктатура пролєтаріяту. Про инший вихід для країни, котра зазнала надзвичайно швидкого розвою з надзвичайно гострим переворотом, при нечуваній руїні, утвореній найтяжчою з воєн, не може бути й мови. Всі середні розвязання являються або обдуренням народу буржуазією, яка не може сказати що їй потрібний Корнилів, або тупістю дрібнобуржуазних демократів, Чернових, Церетелі, Мартових, з їх балаканиною про єдність демократії, загальнодемократичний фронт і тому побідну нісенітницю. Кого ж навіть перебіг російської революції 1917–1918 років не навчив того, що середні розвязання неможливі, на того треба махнути рукою.

З другого боку не важко переконатися, що при всякім переході від капиталізму до соціялізму диктатура конче потрібна з двох головних причин чи в двох го-