змовами, спробами повстань і повороту свого панування, але й потоками глузувань з невмілости, незручности, помилок з боку „висікак“, „нахабників“, котрі відважувалися брати до своїх рук „священне стерно держави“ без вікового підготування до того князів, баронів, дворян, шляхти, — зовсім так, як мстяться тепер над робітництвом в Росії за його відважну спробу перебрання власти Корнилови й Керенські, Гоци й Мартови, ціла ся братія героїв буржуазного гандлярства й буржуазної зневіри.
Потрібні, розуміється, не тижні, а довгі місяці й роки, щоби нова суспільна кляса, і до того ще кляса досі пригнічена, пригноблена нуждою й темнотою, могла оговтатися в новім положенні, розлянутися, налагодити свою працю, висунути своїх орґанізаторів. Розуміється, що у партії-провідниці революційного пролєтаріяту не могло бути досвіду й призвичаїння великих підприємств, призначених для миліонів і десятків миліонів громадян, що перероблення старих, майже виключно аґітаторських навиків — справа дуже забарна. Але неможливого тут нема нічого, і коли у нас буде ясна свідомість необхідности зміни, певна воля здійснити її, витривалість в змаганні до тяжкої й великої мети, ми її здійснимо. Організаторських талантів у народу, себто серед робітничих і не визискуючих чужої праці селянських мас дуже багато; їх тисячами душив, нищив, викидав геть капитал ; а ми ще не вміємо їх знайти, підбадьорити, поставити на ноги. Але ми сього навчимося, коли завізьмемося вчитися з усім революційним захопленням, без якого не буває переможних революцій.
Ні один глибокий і могутній народний рух в історії не обходився без брудної піни — без пройдисвітів і халамидників, хвастунів і горлопанів, які присмоктуються до недосвідчених новаків, без недоладного сумяття, безглуздя, даремної мешушні, без спроб поодиноких „провідників“ братися за двадцять справ і не доводити жадної з них до краю. Нехай муцики буржуазного суспільства, від Білорусова до Мартова, скавучать і гавкають з приводу кожної зайвої тріски при рубанні великого старого лісу. На те вони и муцики, щоб гавкали на пролєтарських слонів. Нехай гавкають. Ми підемо своїм шляхам, змагаючись як найобережнійше й найтерпеливійше випробовувати й пізнавати справжніх орґанізаторів, людей з тверезим розумом і з практичним хистом, людей, котрі сполучають відданість соціялізму з умінням без
