Сторінка:Н. Лєнін. Чергові завдання совітської власти (Львів, 1920).pdf/14

1000 першорядних учених і спеціялістів, фаховців ріжних галузей знання, техніки, практичного досвіду, для проводу народної праці в цілях можливо скорого господарчого піднесення країни; припустім, що „зорі першого розміру“ доводиться оплачувати — більшість їх, розуміється, тим більш зіпсута буржуазними правами, чим завзятійше вона кричить про деморалізацію робітників, — по 25 миліонів рублів річно. Припустім, що сю суму (25 миліонів рублів) треба збільшити вдвоє (передбачаючи видачу нагород за особливо успішне й скоре виконання найважнійших з орґанізаторських завдань) або навіть вчетверо (маю на увазі закликання кількасот вибагливійших закордонних спеціялістів). Чи можна ж признати занадто великою і непосильною для совітської республики затрату пятидесяти або ста миліонів рублів річно на переорґанізацію праці по останньому слову науки і техніки? Розуміється, ні. Переважна більшість свідомих робітників і селян ухвалить такий видаток, знаючи з практичного життя, що наша відсталість примушує нас втрачати миліярди, а такого рівня орґанізованости, підрахунку й контролі, щоби викликати поголовну і доброхітну участь „зорь“ буржуазної інтеліґенції в нашій праці, ми ще не осягнули. Розуміється, се питання має також иншу сторону. Неможна заперечувати деморалізуючого впливу високих жалувань і на совітську власть (тим більше, що при прудкости перевороту до сеї власти не могло не прилучитися певне число авантурників і шахраїв, які разом з нездатними чи несовісними особами з ріжних комісарів бажають попасти в „зорі“... казнокрадства) і на робітничу масу. Але все, що є думаючого й чесного серед робітників і біднійших селян, згодиться з нами, що зразу позбавитися поганої спадщини капиталізму ми не в силі, що визволити совітську республику від „данини“ в 50 чи 100 миліонів рублів (данини за нашу власну відсталість в справі орґанізації всенародного підрахунку й контролі знизу) можна не инакше, як орґанізуючись, підтягаючи дисциплину поміж самих себе, очищуючи свої ряди від усіх „зберігаючих спадщину“, „заховуючих традиції“ капиталізму, себто від ледарів, дармоїдів, казнокрадів (тепер вся земля, всі фабрики, всі жалізниці являються „казною“, скарбом совітської республики). Коли свідомі передові робітники і біднійші селяне встигнуть, з допомогою радянських установ, протягом одного року орґанізуватися, дисциплинуватися, підтягнутися, створити