пшениці, але пополовині с стоколосом та кукілем, що стосується до поодинчих слів та форм етимологіі, вже покинутих талановитішими украінцями, окрім само по собі галицьких органів у Киіві. Сутрудовники в „Снопі“ вливають в старі міхи нове вино, навить новісіньке, чи „новіське“, як пише д. Грушевська в своєму перекладі оповіданнів Доде, котрих мову, це истино криве дзеркало, вже оцінував хтось в 8 номері „Дніпрових хвиль“ за цей рік, і я вже не буду розбірати йіі мови.
Як відомо, друга державна дума перед самісіньким роспуском заповістила, щоб викинули з великоруськоі книжньоі мови оту непо́тріб (дрянь), оті букви: ъ та ѣ, як зайву трухлятину, заважливу для школярів. Завідомили за це в Думі ліві ліберальні партіі. В наших харківських радикалів така справа йде напереверт, навпаки. В думках та поглядах вони демократи й само по собі посовуються уперед, а в мові повертають назад, мов суворинські назадники, (як йіх продражнив навить Суворин); повертають до староі мови галицькоі, це б то трохи не до мови за часів вавилонськоі велитенськоі башти, за що Бог змішав докупи усякові людські мови. Але од цієі мовноі вавилонськоі башти, до другоі окіянськоі велитенськоі башти „Титаніка“ в плині часу віків зовсім таки не далеко. З нашого мовного „Титаніка“ вже посипались в окіян „Громадська Думка“ і „Шершень“, і „Вільна Украіна“, і „Запорожжє“, і „Село“, видаване буцім-то для украінського народа. Те ж саме трапиться і з „Снопами“, і „Засівами“, і усяковими книгами… з усіма украінськими виданнями, писаними робляною й стародавньою, і навить смішною для украінськоі широкоі публіки галицькою мовою, а не живою народньою украінською мовою само по собі з додачею вдатно складяних неологізмів таких, що йіх одразу розбере кожне й зрозуміє тяму (смыслъ) в течіі написаніх мислів та думок. А самі сьогочасні мовні „Титаніки“, як от „Записки наукового львівського товариства“ й инчі… „титаніки“ тонуть на дно архивів… Але досвід, здається, ніколи гаразд не навчить наших украін-
