тільки очима лупають, ловлячи значіння й тяму в словах наздогад, навманя, читаючи ніби по́лапки. До обрусенія прилучилось ще й сістематичне „обрусиніння й обгали́чення“, задумане проф. Грушевським та галичанами. Яка сумна доля нашого народа! Невже його призначило саме історичне живоття тільки на па́толоч, притиски звідусіль і пригно́блення його розвитку, на якусь ви́гнойку (удобреніе полів) для когось і для чогось? В Галичині народ розвиватиметься швидче, бо галичани видають книжки, писані галицькою підмовою, навить перероблюють задля його наші украінські книжки, зміняючи в йіх мову, щоб примитикувать йіі до мови свого народа. А ті ж самі галицькі пісьменики видають книжки для украінського народа і зумисне вставляють галицькі й польські слова, ще й закривають покришками цілі низки слів своім провинціяльним — від. Міні не раз казали на селах селяни, що не розбереш, що то таке — відчини, відчепись; чи воно — зачини, чи причини, чи одчини, чи зачепись, чи причепись, чи одчепись. Спинисся, читаючи, та й думаєш, що то за чудасія. І ця тенденція проводиться в наш час тоді, коли на Украіні на всю державу — найменчий процент пісьменних селян, а в Киівщині, де найбагачча народня мова, на 100 селян припадає 14 душ пісьменних, як свідчить в своі статті д. С… в петербурзькому журналі „Земское Дѣло“ 1911 г. № 17. „Первое кіев. губ. Земское Собраніе“.
В нас тепер на Украіні витворяють таке, чого нема нігде по всі Європі. Закон „незачіпальности мови“ авторів, пануючий по всі Європі, неначе не животіє для украінських пісьмеників та авторів. Йіх мову гнуть, псують, ламають, хто тільки схоче, кожне по своі вподобі, або на галицький зразець.
Спочатку 1912 року почала видаваться в Харкові нова украіньска газета „Сніп“. Колись в Харкові якийсь певно галичанин видав один номер газети „Слобожанщина“, писаний чудернацькою галицькою мовою, котра насмішила увесь мир христіянсько-украінський. Новий „Сніп“
