дзеркало“ мови Тредіаковського, може знадобиться й тепер, як криве дзеркало мови д. Євшана, д. Залізка, д. Кревецького, д. Гетнера й декотрих і украінських і галицьких літераторів, котрі звикли писати сливе старою мовою. І як міні здається, цей утвір можна надрукувать і в календарі для украінського народа — „Село“; бо і великоросси, і галицькі поляки, і навить наші декотрі украінці й галичани, і украінські наші молоді декадентські пісьменики думають, що украінський народ одразу розбере й зрозуміє усяку мову, мов давній римський кардинал Моцофанті, котрий вмів говорити й розмовлять у Римі с прочанами — паломниками на тридцятьох мовах та говірках Європи.
Як чехи вперше почали видавати чеські газети в час свого національного одродіння в перші половині минувшого віку, то видавали йіх якоюсь мішаницею, мішаючи докупи живу народню мову с старою чеською мовою, та ще й додаючи німецькі слова, нахапані од довгого завсіднього вживання в школі і вдома німецькоі мови. Само по собі цієі робляноі, якоісь надто скла́дчастоі (сложноі) та штукованоі мови народ не спромігся гаразд зрозуміть. Це було якраз так, як теперички сталося в нас на Украіні. Тоді видавці найняли для редакцій по одному здатному й дотепному селянинові с платою грошей за службу, передніше читали йім рукописи кожного номера, щоб вони сказали, котрі слова вони розуміють, і котрих не розуміють, викида́ли незрозуміливі для йіх німецькі та старочеські слова і потім вже одсилали до друкарні.
Таксамо робив і шановний популяризатор д. Волошиновський, видавець „Світовоі Зірниці“, роспочинаючи своє видавництво для украінського народа. Він сам зріс у селі недалеко од Камянця-Подільського коло гряниці Буковини, де вже говорять галицькою мовою. Бо од самоі гряниці в Подільщині до Проскурова й вище на Волині в староконстантиновському повіті йде смуга не білше, як по двоє сіл, де вже говорять галицькою підмовою чи говіркою, одривають ся од дієсловів і ставляють його окроми перед дієсловами:
