Поки сонце зійде, роса й справді очі виість самі… украінські літературі на Украіні. Цього ніяким способом неможна затаювать. Два роки вже минуло, як проф. Грушевський видає своі органи в Киіві, а ми не примічаємо по́правки в мові галичан, сутрудовників ціх органів і в самого д. Грушевського. В декотрих галичан мова ще неначе й погіршала.
Мовна справа в украінських журналах дуже сумна. Недавнечко в цьому признався міні один з молодих, котрому випало сутрудовництво в одні украінські газеті. Він каже, що передніше, ще до конституціі з Галичини йшли в Россію маленькі ліберальні журнальчики. В той час це були дуже цікаві газетки для нашоі молоднечі, і вона кинулась до йіх з жадо́бою, як на новинку, і вссала усе, навить саму чудернацьку мову; а це було білше шкодливе, ніж корисне, що стосується до мови. Потім, після оповіщення в нас конституціі, все раптом, несподівано заворушилось: кинулись заводить газети, журнали, само по собі одбившись вже од народньоі нашоі мови, та й почали крутить мову на галицький лад. І той добродій бідкався, що йому тепер… трудно вже й писати справдешньою чистою украінською народньою мовою…
І справді, цей добродій, сам навить не партійний в справі мови сукупно з галицькими товаришами, казав міні правду, що заведіння газет на Украіні одразу, раптом має свою виго́ду, але й невигоду. В європейських націй газети зьявились вже тоді, як книжня мова вже гаразд виробилася й зросла. В Англіі в 1640-х роках за Кромвеля в Лондоні видавався журнал „Політичний Меркурій“ вже тоді, як Мільтон, відомий автор „Втраченого раю“, написав своі научні праці: „Свобода віри й сумління“ та „Оборона прав англійського народа“, а проти його писали инчі вчені, котрі повиходили, як і сам Мільтон, с кембріджського університета. Таксамо велась ця справа і в Франціі, і в Германіі. І в Великороссіі, доки зьявились газети й журнали, вже писали видатніші й талановитіші пісьменики й виробляли книжню мову: Фонъ-Візін, Новіков, Карамзин, Жуковський і Пушкин в своих повѣстях Бѣлкина й инч. А в нас кинулись у
