рода й дітей. От недавнечко видавництво „Украінський Учитель“, перенесене с Полтави в Киів, те, що колись зумисне псувало й калічило мову на галицький зразець в книжечках, виданих для дітей, вже покинуло переднішу тактику й видало 10 останніх номерів книжечок задля дітей (од 36 до 46 номера), написаних чистою украінського мовою без усяких „відів“ та помешканнів і т. д. Але й передніше вже видавались опрічніми авторами книжечки для народа й дітей, де вже ставили — од, а не від, як от серія книжечок добродія Х. Майстренка. Тільки в книжечці д. Богданова в № 43, видані „Украінским Учителем“ є одна хиба: автор пише — окремо, замісць украінського слова — окроми. Діти не знають, що то за окремо, та й батьки йім не витовмачять, бо… й самі не знають, що воно таке. Ці видання можна рекомендувать для батьків, як підхожі і мовою, і змістом до дитячого розуму.
Тимчасом в перших 36 номерах книжечок, виданих „Украі. Вчителем“ нема й сліду „народности“ в мові і в словах, і в етимологіі, а часом, і в синтактиці не знайдеш ні духу, ні кольорітности, ні живоі народньоі мови, та ще й скрізь розсипані слова: мешкання, від і т. д. для пропаганди галицькоі мови в массах…
Усі ці згадані мною проявки в нашому пісьменстві наводять мене на сумні думки, бо пісьменські виявці своєі псіхики й національноі вдачі уявки показали, що ми якийсь окромішній (исключительний) народ… а це не дуже спріяє розвитку нашого пісьменства. І недурно ж небіжчик Грінченко кинув такий сумний вірш по адресу украінських пісьмеників. Я вже й не кажу за історичні околишні (внѣшнія) притичини, через котрі на Украіні пісьменство довго не могло розвиваться, і котрі й теперички стають нам на заваді для розвитку нашоі літератури… А тут на тобі ще одно лихо, ще з другого боку, і лихо не мале, бо стосується до питання нашого пісьменського животіння. Після сьогочасноі пісьменськоі плутанини й крутанини хоч починай наново — одродіння украінського пісьменства вже не через
