а в великор. мові є слова — приблизительно. Це без приставки — близно та й близительно зовсім чудне. В нас є слово — наближаться, наближиться. Кажуть: „не совайся до мене! не наближайсь! бо як дам кулаком, то й ноги задереш . Од цього дієслова можна вивести наріччя — наближно, але найкраще б писати — близько до чого-небудь. Один чоловік казав міні в Білі-церкві так: наш старшина на зьізді все бли́жить до других старшин, котрі змовились обібрать в Думу лідей мірних. А колись казали так: „азъ, буки, ѳита, ижиця — дубець до спини ближиться“.
На обгортці „Світла“ надруковано: „Украінський журнал.... для сем'і і школи“. На окраінах, в Харківщині та в Галичині є слово семья, а в Кременчугському пов. ще кажуть — посемейство. На Украіні скрізь кажуть — сімья. Слова семья та посемейство — це остача давньоі украінсько-славянськоі мови, ще не перетворена на украінський самостійний зразець, як от слово — сімья. І через це с книжок треба зовсім викинуть і ту сем'ю, і посемейство, як слова ваймаючі невеликий район, і писати — сімья́ з мяким знаком для одлички од слова — сі́мя, конопляне насіння. З апострофом ця сем'я, сем'і просто таки смішна. Цей апострофічний ребус показує, що в „Світлі“ панує й правує партійна людина, котра згодилась з галицькими радикалами, і певно й заприсяглась заводити на Украіні й галицьку книжню мову, і оті апострофи. Ці апострофи ще тільки й зостались в „Світлі“ та в „Раді“; йіх ніхто не прийняв. А за мову в „Світлі“ скажу, що як колись украінці в державні думі подадуть заявління, щоб у нас була народня школа, принаймні на селах, украінська, то знайдеться такий добродій, як Пуришкевич, висмикне с кишені „Світло“ і тільки прочитає трошки с статтів д. Шерстюка або д. Руссовоі, щоб заціпило нашим думцям в роті… І буде знов програна справа за украінську народню школу. Праві партіі недурно ж вже продражнили мову наших тенденційних пісьмеників — воляпюком. Та й наша широка публіка надавала йім багацько усякових прізвищ. Наші справі ще й до того
