швидче вхопила в жабра гачок і попалася в юшку. Але ці наівні хитрощі потаємних видавців не вдалися, бо украінська публіка швидко разшолопала й обминає ці зрадливі гачки, закинуті на пагубу украінському пісьменству й примитиковані хитро, та не дуже мудро. На ці гачки та га́ки попались тільки непомірковані декаденти та нетямущі й недалекосяглі партійні добродіі Лемішки та Лемішковські, утворені з мякенькоі лемішки, с котроі давня Польща колись наліпила собі добру половину своєі шляхти.
За ці гарні й чепурні галицькі видання на Украіні, повидавані для принади, можна пригадать одну приказку: „вміла готувать, та не вміла подавать“, але про ті гарні галицькі видання в нас на Украіні можна сміливо сказать: вміла подавати, та… не вміла готувати.
Профессор Грушевський виступив великим діячем в украінські справі і в Галичині, і на Украіні. Він впорядкував галицькі інституціі, зорганизував йіх, позаводив і на Украіні видавництва, написав Історію Украіни-Русї, цю капітальну працю по украінські історіі, в котрі зведяні докупи і сістематично всі історичні актові й літописні матеріали, перевірені с критикою й перечищені од плутанини. Але він однією рукою будує, а другою рукою руйнує загало́м украінське й своє сукупно з ним будування. Цей орудник його руйнуючоі сили є та мова, котрою він орудує сам, котрою написав свою капітальну працю, і тією мовою пише й тепер, ще й має шкодливий замах завести ту галицьку книжню мову й на Украіні. Він сам, пробувши двадцять пять год в Галичині й одбившись од украінськоі мови, теперички й не знає, та и не хоче втямити гаразд, що сам несвідомо висмикує самий грунт спід украінськоі літератури, та і спід своіх виданнів у Киіві, копаючи під ними яму. Мова в його виданнях, та і в писаннях намоторених галичанами декотрих молодих украінців, така чудна
