Сірого: „Крим“, „Подорож (це б..о, Мандрівка) краплі“, „Житє (по нашому це не живоття, а — „житье“) ростин“ й инчі. Д. Сірий добренько виправив свою мову. Але в ціх книжечках ми бачимо скрізь усі згадані вище галицькі „по́ступки“ нам в правописі, як от — робило ся, від, сю, відійшов, житє і т. д. і це писано „для украінських дітей“! А от видання галицькоі — ніби-то спілки „Зоря“ (№ 7, ціна 3 к. 1911 г. Киів), певно для украінського народа, або для украінськоі молоднечі, „Морський Гайдамака“ Бласка Ібаньєса. В ціх книжечках таксамо натуляно скрізь: від, се, сей, майже, розпач (польське слово, — одчай), пароплав, підпріємство й инча нісенітниця в перекладі якогось ніби-то Н. Дмитрієва.
Як тільки видавництво „Вік“ роспочало свою роботу, заходившись видавати украінських авторів с перелицьовуванням мови (і в моіх книжках), проф. Грушевський намовляв і мене писати оті самі форми й слова: замісць украінських слів — од, цей, життя, галицькі — від, сей, сю, житє і т. д. щоб надать украінські мові галицьке обличчя. Само по собі я не згодився на таке псування осердковоі мови, це б то мови сливе усієі российськоі Украіни до Кавказа, котрою писали на Украіні сто год наші классичні пісьменики, та й я сам тоді вже писав років с тридцать. Я добре знав, що ці усі стародавні слова й форми смішні для нашоі публіки. Окрім того, як пісьменик і вчитель літератури й россійськ. мови, я був добре досвідчений з історіі усякових літератур, що скрізь в Європі за грунт і основу книжньоі мови були взяті осередкові мови, маючі в своіх формах і лексіці найбілший район, а не усякові дрібні підмови й чудернацькі говірки, а часом мішанки на краях, межуючих з судсудніми націями. Але профессорові Грушевському знать було байдуже за цей пісьменський загальний закон, бо він передніше од усього історик. А кожний літератор повинен звертати ввагу передніше од усього на мову своіх утворів, дбать за неі й пеклюваться за йіі чистоту й народність. Тимчасом усім історикам байдуже за мову: в йіх на першому
