Добр. С. Руссова таксамо почастувала народ своєю статтею: про „Земський педагогічний зізд“ у Москві, написаною не украінською народньою мовою, а галицькою говіркою, де є от такі слова: найскорше (найшвидче), представники деякі ухилились, замісць — одхилились, і вийшло, що деякі увігнулись… рішучого голоса не мали, (сільські дядьки подумають, що люде з декотрих — або похрипли, або говорили тихо, нишком); не може триматися (цього селяни зовсім не втямлять; і чом би не написать — держаться?), сучасна (сьгочасна — було б зрозуміливо); від науки, пропонували — предложили, бо народ не знає ж латинськоі мові і т. д. („Засів“ 1911 року № 29). Шановна авторка певно й не читала статтів небіжчика Грінченка, як треба витовмачувать для народа кожну думку, кожну мисль, навить слова, за котрі селяни не знають і навить втямку не мають. Мова в усіх йіі писаннях, загалом сказавши, мішана, нечиста, білше галицька, ніж украінська, очевидячки тенденційна, партійна, як мова д. Шерстюка і К°, ще й до того вона с самого початку, вже давно нащось уподобала галицьке слово від, покинувши украінське — од, і через це позатулювала украінські слова неначе заслонкою навить в своі „Географіі“ для народа. Само по собі вона неповинна б і братись писать книжки для украінського народа та для украінських дітей.
І в цьому галицькому органі ми бачимо пропаганду галицькоі мови вже помеж народом на Украіні. Видають і тулять його якісь надто вже наівні люде, коли цей журнал буде навить темний та не ясний і для галицького народа. Ці видавці певно і думки не мають про те, щоб писати, загалом сказавши, популярно для народа. Це вже щось дуже скинулось на великоруське „обрусеніе“. І ми теперички на Украіні маємо вже двоє обрусіннів… До „Села“ був доданий, як премія, ще й „Народній календарь“ „Село“ на 1911 рік. Нащо він названий народнім, цього ми ніяк не втямимо. Усі форми слів та падіжів — не украінські: скрізь бачимо галицькі форми, неначе якісь чужоземські: сей (цей), від (од), засіданє, житє, в житю, видань, відродженя, (одродіння) молять ся,
