вість, приймає в наших очах більші розміри (зовсім по-великоруському), пристрастних (прилюбних), появилось (зьявилось) і т. д. До цього він додав ще отакі галицькі слова: роспука (туга), прояв (замісць — про́явків), по нашому — сумашедших, ріжні (різні), ріжниця (різнація, одли́чка), трівала не довго (не раоумію), недоброзичливість (польське), річий (річів), наріча (нарѣчіе), також, появ (поя́вків), назва (назвище), виповів; доривочно — уривчасто. Ці усі хиби списані мною тільки с початку статті на двох листочках.
Д. Кревецький, д. Євшан та д. Залізко, як видно по йіх мові, вийшли з мовноі школи проф. Грушевського, бо в йіх така ж сила великоруських слів… І побіч с цім „Кривим дзеркалом“ украінськоі мови ми читаємо оповідання д. Коцюбінського „Сон“, переклади Л. Пахаревського та драму д. Лесі Украінки: „Руфін і Прісцілла“, написані чудовою украінською мовою, такою далекою од мови проф. Грушевського та д. Кревецького, як небо од землі. Тільки в мові д. Л. Украінки є одна негарна хиба: на розі дома, на розі улиці; це так кажуть по-польський — ріг дома (угол дома). І вийшло так, що якісь доми й улиці були з рогами, чого нігде на Украіні я ще не бачив, бо всередині дома є кутки, а знадвору дома — є угли, а не роги. Мова д. Євшана й д. Кревецького, через безліч ломоносовських та й теперішніх великоруських слів, дуже схожа на москвофільську мову староі галицькоі партіі в йіі органах: „Галичанин“, „Прикарпатская Русь“ й инчих. Але що стосується до зміста, між статтями д. Євшана й Кревецького є велика різнація: д. Євшан фразьор, гремить ляскучими словами, в котрих хіба тільки випадком трапиться влучна й правдива критична мисль; тимчасом в статті д. Кревецького мислі виложені логічно й ясно, і оцінування поглядів Добролюбова й Куліша на украінську тодішню справу в шістдесятих роках, як видавалась „Основа“ в Петербурзі, дуже правдиве й розумне. А д. Євшан нащось прирівнює вірші д. Чупринки до романтичніх утворів Пое і тулить йіх, як горбатого до стіни, бо вони до Едгарда Пое не стусуються
