ють і пеклюються за пісьменську справу с таким завзяттям, за яке украінці і не думають, і не гадають, і навить ні уявління, ні втямку (понятія) за це не мають.
В ціх докорах нема правди, окрім останнього пункта, що в Галичині в наш час багацько зробили для пісьменства, багато понаписувяли книжок, багато видали ціновитих статтів в „Записках наук. тов–а ймення Шевченка“, й опрічніх научніх книжок, вартих того, щоб йіх прочитати й покористуваться ними. Але проф. Грушевскій забув про одну річ: усі ці видання й сливе усі книжки написані такою недоладньою, чудною й важкою не мовою, а провинціяльною говіркою, що йіх на Украіні ніхто не зможе читать. І якби украінські пісьменики прийняли оту галицьку книжню мову, як з цім набивається проф. Грушевський, то й йіх книжок украінська широка публіка та й увесь наш народ не читатиме, як вже й не читає й тепер, хоч часом знезнавки й купить хтось якусь галицьку книжку. Не трудно втямить кожному, хто під ким копає яму, і кому небезпешніше й страшніше це підкопування. Скажемо, що виходе зовсім напереверт. Проф. Грушевський, заводячи нахрапом на Украіні галицьку книжню мову й правопис, копає таку яму, в котру можна поховать украінську літературу навіки. Бо наша широка публіка вже обсьміяла ту мову й правопис, надавала прізвищ молодим нашим пісьменикам, як от: відгуки, кроки, пєси (п'єси), штуки і т. д. І як наші молоді пісьменики, прихильники такого пісьменського зьєднання не схаменуться і не покинуть своєі тенденціі запроважувать в наше пісьменство силу галицьких та вкупі з галицькою мовою й польських слів, то украінці надають йім ще білше прізвищ і… врешті… зовсім не читатимуть і не купуватимуть йіх книжок. І вийде так, що й наші легковажні тенденційні пісьменики зостануться… без публіки. Відоме діло, що Галичина мало купує книжки. Ринок украінського пісьменства на Украіні, а не в Галичині… Вже й тепер половина спершу прихильноі до украінських книжок нашоі публіки зневірилась в будущині украінського пісьменства і…
