„Нема що й говорить. Бери могорич та йди собі додому.“
Джеря взяв могорич і хліб та й пішов з хати. Він постояв у сінях, поговорив нишком із старостою та й знов вернувся в хату.
„Ну, що скажеш, Петре?“ обізвався батюшка з другої кімнати.
„І помилуйте й пожалуйте! Треба грошей і на весілля, і на подушне. Їй-богу, багато для мене! Нехай буде чотирі карбованці. Це вже й бог так велів.“
Батюшка подумав, подумав і згодився.
„Давай могорич!“ сказав він; „давай і гроші.“
Джеря закотив полу свити, засунув руку в кешеню, витяг звідтіль білу хусточку з червоними пружками, вив'язав з узла карбованці і поклав на стіл. Потім він налив чарку горілки й почастував батюшку. Батюшка випив сам і налив по чарці Джері й старості. Вони випили, довго приказуючи до чарки, попрощались і пішли додому.
Нимидора подякувала Петрові Кавунові й пішла в присілок до дядька, бо в дядька мали справлять весілля.
Старий Джеря й собі готувався до весілля. Він купив десять відер горілки: вісім відер взяв у жида за готові гроші, а дві відрі узяв набір. Микола просив батька одіслать кілька відер до Нимидориного дядька: він добре знав, що в Нимидори нема грошей, і що її дядько не покладе й шага на весілля.
В неділю після вінчання йшла з церкви Нимидора в квітках, в стрічках, з вишиваним
