Сторінка:Нечуй-Левицький І. Микола Джеря (1926).djvu/74

Ця сторінка вичитана

він пішов додому, не промовивши ні одного слова, ходив цілий день, опустивши голову.

Вже прийшла осінь. На селі почались весілля. В церкві вінчалось разом десять пар молодих. Нимидора стояла в церкві, а в неї сльози текли по лиці та крапали на намисто.

На Миколине щастя один скрипчинський парубок посватав вербівську дівчину. Скрипчинський пан згодився одпустить Нимидору. Вся сім'я в Джериній хаті наче ожила. Джериха готувалась до весілля. Нимидора наче знов на світ народилась.

Старий Петро Джеря вдягся в нову свиту, заткнув за пазуху пляшку горілки, взяв хліб під пахву й пішов з одним старостою до батюшки годить вінчання.

Батюшка в Вербівці був молодий і вже нагнав плату за треби вдвоє.

Джеря прийшов, поцілував батюшку в руку, поклав на стіл хліб, поставив пляшку горілки й почав питать у батюшки, скільки він схоче за вінчання.

„Як даси п'ять карбованців, то повінчаю сина,“ сказав батюшка.

„Батюшко! І помилуйте й пожалуйте! Я чоловік убогий. Де мені в світі взяти п'ять карбованців! Нехай буде три карбованці.“

„Не можна. Тепер і для нас час трудний. Все подорожчало,“ сказав батюшка.

„Змилосердіться, батюшко! Їй-богу, не можу заплатить так багато. Нехай вже буде ні по-моєму, ні по-вашому: нехай буде чотирі карбованці.“