суцільної, доладньої та витривалої у всякому соціяльному ладі одиниці. Будь вірним собі, — це єдиний порятунок у всіх життьових пригодах і пертурбаціях; може, навіть — певне не знайдеш ти особистого щастя, але станеш пам'ятним людям своїм образом, повним краси, хоч-би й суворої, здивуєш їх виразно закресленою твоєю вдачею, збудиш боротьбу за людську гідність і тоді по тобі лишиться слід, — і досить з тебе й такого виявлення себе в життю.
„Джеря сидів на пні коло вогню і держав на руках маленького замурзаного хлопчика. Коло його сиділо дві дівчини, а старший хлопець з батогом у руках стояв проти діда і не зводив з його очей“. Ось так рішається проблема вічного існування для людини з маси: мало породити своє покоління, треба ще заполонити його уяву єдиним злиттям своєї вдачі з життьовим досвідом, треба в йому викликати мрію про гармонійну людину, тоді воно з тобою в серці піде своїм шляхом у життя на боротьбу за щастя, за волю, за добро своє і всіх і поновить тебе і твою життьову боротьбу в нових обставинах, але буде в них з тим старим добрим гартом та витривалістю, що ти появив за свого життя.
Таким чином наша оцінка цеї повісти Нечуя-Левицького може бути висловлена не тільки в сприятливому для автора тоні, але й багато більше повинно признати за цим письменником. Давши перевагу літературному портретові над сюжетом, що з вияснених вище причин, не може бути ніяким тяжким закидом письменникові, Левицький ужив доброго матеріялу на своє полотно: і саме тло змальоване докладно й яскраво й фарби портрету міцні та на довгий час тривкі. За малими тільки винятками він опанував свій матеріял і тому відходить далеко від етнографізму і, не
