Сторінка:Нечуй-Левицький І. Микола Джеря (1926).djvu/41

каже: „Може, мамо, так, а може й ні. Хто його зна, як воно буде.“ Тут було по його думці. Далі, як ми знаємо, на дорозі до особистого щастя стала соціяльна система, кріпацька неволя й один з її звичаїв. Далі знов матеріяльні збитки будять протест у Миколи, але що-далі, то більше Миколу захоплює не сама лишень боротьба за матеріяльний добробут, свій і цілого села, але й помалу перед ним стають проблеми життьової морали, правди, справедливости, й по цій лінії гартується його характер. Мало того, що він терпить, його ще неправо катують в економії, його жінку на третій день після пологів оперізує нагаєм осавула, що не вийшла на роботу, його батько вмирає очевидячки від тяжкої праці та поганого харчу. Добре, він за це все помститься панові, але от питання, чом то взагалі так погано жити на світі, де той закон моральний, що дає одним так багато і таке необмежене право знущання над иншими. Єдине місце, де даються видповіді на такі питання — це святе письмо, і до нього він і вдався. „Псалтир здавався йому темнішим од темної ночи. Він не знайшов у йому одповіди на свою важку думу, згорнув його і мовчки поклав на полицю.“ Ще одна спроба лояльної боротьби з паном — використати вільні від панщини дні для заробітку на себе, а в свого пана не робити, — призвела до одвертої війни економії з Миколою, і на цьому скінчилися вибухові поривання Джерині проти панщини, бо він робиться завзятим, невтомним і повсякчасним її ворогом. Отже тепер родиться й теорія, що „панське добро, то й наше добро, бо то наша праця, а земля божа“ (= всіх чи нічия). Так само й пізніше, коли за актом 1861 року вербівських, як і инших, селян наділили найнепотрібнішою землею, Джеря виборює для села кращі ділянки, як на-