„От тобі й воля!“ говорив Джеря: „От тобі й вернувся до господи. І нащо було вертатись у цей проклятий край! Будь він тричи проклят од бога й од людей!“
Одначе боротьби своєї, протесту не кинувся Джеря аж до смерти. Старий дід, він збирає молодь коло себе й оповідає їм пригоди свого життя, — сивий аж білий, а сміливе й горде обличчя прикрашають все ті самі грізні очі.
Таким чином ми в розгляді теми нашої повісти та сюжету її побачили на весь виріст і в деталях і самого героя цього твору, що іменем його названо, і могли простежити, як розвивалася та гартувалася ця вдача. Тепер не гаразд було-б нарікати на Нечуя-Левицького, що захоплений психологічною історією людини, витратив він більше уваги на статичну характеристику Миколи Джері, власне — на портрет, бо на сьогодні, на наш час нам зостається найцікавіша з погляду письменника частина цього твору — сам Микола Джеря, як тип вірної себе людини. Нехай ми вже такі розумні, що знаємо глибше й активніше, що то таке революція, що таке соціяльний гніт, як із ним боротися, і ще більше — нехай ми вже знаємо, що таке кохання і воля в йому, але лишається ще вічно новою, цікавою та високовартісною ідея суцільної людини і з цього погляду „Микола Джеря“ єсть лектура сьогоднішнього дня. Та й для Левицького Микола Джеря являється постаттю все збільшуваного інтересу.
Спочатку це — гарний парубок, добрий робітник, грамотний богобоязливий селянин. В йому виразно знати поки що тільки самоповагу та почуття особистої волі. Коли мати допоминається, щоб син брав багату невістку, він з благородною стриманістю
