нам, що кріпацький стан принижує їхню людську гідність, що через кріпаччину гинуть людські гарні здібності в селян, то-що. Ні. Реалізм Нечуя-Левицького йде своєю особливою дорогою: він виходить із певного самодовління селянського життя й побуту; селянин у нього такий, як єсть, знає свою мужицьку правду, свої потреби; йому весь инший світ чужий і марний; в нього свої інтереси, обмежена сфера переживаннів, готові мірки на оцінку людей і відносин, своєрідна економія та марнотратність, веселощі й гульбище, радість і заздрість. Ніякої аналогії з панським людським життям він не знає, пана не тільки не розуміє, але й не хоче ніде, ніяк і ні в чім розуміти.
Тематичне розроблення повісти переведено не в лінії пани та люди, а тільки — селянство та кріпацтво, як два осібних світи, як дві різних системи, що не можуть разом і поруч існувати. З цього погляду Левицький надзвичайно послідовно та виразно показав ролю кріпацтва, як системи, в селянському житті й господарстві, закинувши зовсім стару літературну манеру жалітися, нарікати на кріпацтво, заводити очі в небо, повивати серпанком жаху селянську долю в жорстоких поміщичих руках і всяке таке инше гуманне скигління. Бачимо тільки, що панщина вдирається в мужицьке життя і в найдрібніших своїх проявах викликає не сльози, не стогін рабський, а досаду, гнів, боротьбу в селянина, що з усієї сили хоче якось до-ладу організувати своє життя та господарство. Ось як воно виглядає в моментах контакту світу панщизняного з селянським:
Неділя. Свято. Відпочинок. Баби провадять свої господарські, матримоніяльні, родинні балачки. Коли тупоче кінь, з-за верби виринає кінська голова, потім
