Сторінка:Нечуй-Левицький І. Микола Джеря (1926).djvu/219

Цю сторінку схвалено

ший хлопець з батогом в руках стояв проти діда й не зводив з нього очей. Джеря був сивий, аж білий. Густі сиві брови низько понависали й закривали очі, а з-під них і тепер блищали темні, як терен, очі. Довгі сиві вуса спускались вниз, а голова біліла, неначе вишневий цвіт. Його вид і тепер був сміливий і гордовитий.

Любка принесла дідові харч в клунку й стояла під гіллям груші, схиливши голову й підперши щоку долонею. Дід дав унукам по огірку і все розказував їм про далекий край, про Чорне море, про лиман. Діти слухали неначе якусь дивну казку, та все розпитували діда про морську чудну та страшну рибу, та про море. Мала дитина заснула на його руках.

А в пасіці гули в уліках бджоли густим глухим гуком, неначе вони були закопані десь під землею. В вічках подекуди ліниво лазило кільки бджіл. Дві-три бджолі сновигали ліниво по-над хрестом, та й ті незабаром ніби падали в вічка. В пасіці пахло медом, пахло молодою травою та польовими квітками. Серед пасіки десь узялася кавуняча огудина, сплелась з бадилиною, берізкою та з широким листом огірків і побігла до одного вуліка довгою зеленою стежкою. Між уліками зеленіла трава, синіли сині дзвоники, показуючи свої ясні осередочки; під тином червоніла, ніби кров'яні краплі, червона смілка, ріс жовтий кущик дроку. Косе проміння промкнулось під яблунями та важкими дубами, й ніби запалило зелену траву, уліки, зелене листя на