тюрму. Становий зараз дав знати Бжозовському. Бжозовський, маючи діло в Одесі, поїхав до Одеса, а потім і до Акермана. В його душа стрепенулась од пихи. Він був ладен утратить пів Вербівки, аби тільки помститься над Миколою.
Бжозовський поїхав до Акермана й подав прошення в суд. Одначе йому не видали підданих без суду.
Довго сиділи в тюрмі рибалки, доки їх покликали на суд. Бжозовський ждав тиждень, ждав другий, а суда не було. Вже минув місяць. Бжозовський витратив багато грошей, проживаючи в Акермані, а суду все-таки не було. Бжозовському здалося з нудьги, що й його посадили в тюрму на висідку, як і його підданих. Нарешті його покликали в суд. Два москалі з рушницями на плечах привели на суд десять вербівців. Вони вгляділи свого пана й поопускали голови. Один Микола сміливо дивився на пана своїми темними пронизуватими очима. Бжозовський, вже зовсім сивий, витріщив на нього свої здорові очі й, здається, був ладен ззісти Миколу очима.
Перед судом стояло десять чоловіка бурлак. То не були ті обідрані, замлілі, миршаві бурлаки, які пробувають по українських сахарнях. Перед судом стояли здорові високі люди, повбирані в гарну одежу. Між усіма бурлаками визначався Микола своїм зростом, своїм рівним станом і гордим сміливим поглядом. Його не зігнула недоля й тяжка неволя. Його брови й вуса чорніли, а голова вже ніби снігом припала. Виски й тім'я ще чорніли й лисніли, і
