за плавні в рівний, широкий степ. Червоні, жовтогарячі й жовті веселчані смуги були такі ярі, неначе горіли тихим полум'ям; а через широкий край веселки, розстелений, як павичевий хвіст по морі, було ясно видко зелене море, білі гребені на хвилях, пофарбовані то червоним, то жовтим, то синім кольором веселки. Веселка захопила й корабель з його мокрими вітрилами і неначе вкрила його якоюсь пишною дорогою тканкою.
Мокрина нагляділа чорну цятку між білими хвилями й зраділа, як мала дитина. Вона ждала вечора й задумала, потаєнці од батька, одвезти Миколі хліба й води.
Тим часом до куреня вернувся становий з десятськими. Вони дурнісінько блукали в очеретах та в оситнягах, не знайшли бурлак і тільки змокли до самих сорочок. Становий поїхав у місто й поставив на варті десятських на всю ніч, обіцяючи навідатись з міста другого дня.
Надворі почало смеркать. Мокрина взяла тикву з водою, хліб і вареної риби й пішла буцім-то додому, а тим часом вона зайшла далеко-далеко за крутий берег, знайшла легенький човник, сіла в нього й почала ждать, поки зійде місяць. Вона боялась поминуть в темряві Миколин човен і випливсти далеко в море.
Зійшов червоний місяць. Мокрина вхопила весло й полинула на море.
Микола, ввесь мокрий, сидів на човні, мов дерев'яний. Він несподівано углядів, що до нього наближається човник. Йому здалося, що
