дії перепродували ложки и лихтарі одному жидові, а тим часом набігла поліція й половила їх з ложками й з лихтарями. Їх повели в поліцію. Саме в той час Мокрина з матір'ю продавала на базарі рибу, бачила всю ту комедію й прочула, що становий готується тієї ночи набігти з десятськими на батькову ватагу й половить усіх бурлак. Вона покинула матір на базарі, пішки майнула до рибальських куренів і розказала про все батькові й Миколі.
„Ховайтесь, де хто знає!“ промовив отаман; „про мене в степи, про мене в комиші, про мене на море, бо буде біда. Пересидьте якийсь час, та й знов вертайтесь на роботу, як минеться оце лихо.“
Бурлаки розбіглись в очерети, як курчата в бур'ян од шуліки.
„Сідай, Миколо, в човен та тікай на море; закинь там кішку та й стій, доки я дам тобі знати з берега, бо в очеретах небезпечно ховаться,“ пошепки сказала Мокрина Миколі; „я запалю вночі на березі багаття, і як буду підкидать вгору головешки, тоді вертайся.“
Микола кинувся до малого човна й став човном на морі за кілька верстов од берега. Він бачив звідтіль, що люди на березі заворушились, мов комашня, і припав ниць на дно човна: то набігла на курінь поліція.
День був гарячий. Сонце сипало полум'ям з високого неба. Микола зоглядівся, що в нього не було ні шматка хліба, ні краплі води. Йому схотілось їсти, а потім пить; у нього посохло в горлі, в роті. Вода кругом човна
