„Ти думаєш, що й ми не куштували ніколи дорогого вина?“ гукнув Корчака; „давай ще дорожчого, того, що п'ють найбільші пани.“
Жид виніс поганшого вина й здер більші гроші з бурлак.
Настав вечір, і п'яні рибалки ще довго танцювали, співали та пили. Де-котрі позвалювались і лежали коло шинку в поросі. Корчака розсипав усі гроші й почав пити набір; за ним почали пить набір і другі бурлаки. Опівночі все затихло і вгамувалось. Ватага лежала покотом на землі й хропла на ввесь майдан; тільки два забродчики, побравшись по-під руки, довго швендяли по майдані, та все приказували: „і цур йому, пек йому! ходім, бра, в солому. Держи цабе, то як-раз потрапимо в ворота до клуні. Бери цабе! та не пхайся бо. Он! ондечки стоїть ожеред соломи!“ І вони, замість соломи, звалились у бур'ян, попадали лицем у кропиву й поснули, як убиті, серед майдану.
Другого дня забродчики почали похмелятися. Де-котрі хазяїни розійшлись додому, але бурлаки ще довго гуляли й тільки на третій день вернулись на роботу, покинувши багато грошей в шинкаря.
Тим часом Корчака з двома вербівськими бурлаками зістався в городі, зовсім розпивсь, розледащів і мусів заставить у жида новий жупан і нові чоботи. Він зустрівся з давніми товаришами бродягами й обікрав з ними одну жидівку; забрав з скрині срібні ложки, котрі лежали в неї в заставі, забрав шабаскові лихтарі, ще й украв з десяток карбованців. Зло-
