Сторінка:Нечуй-Левицький І. Микола Джеря (1926).djvu/159

Ця сторінка вичитана

кодоли, розкручували перебучавілі од води живці, перебігали ближче до берега і знов впивались п'явками в мокру кодолу, що набрякла в воді й стала товща.

Місяць піднявся вгору й сипнув промінням на море. Усе море скрізь чорніло, ніби пооране поле, і тільки блищало широким кружалом ясне плесо проти самого місяця. На морі картина була сумна, ніби пекельна; зате-ж біла пересип, білий берег так блищав проти місяця, неначе од нього лився білий світ на саме море.

За кодолами з моря виникли й посунулись на берег довгі клячі й потягли за собою чорну обсмалену мережу. З води полізли ніби два чорні тини з мережі. На товстих шнурках теліпались чорні раки, неначе здорові чорні павуки; подекуди блищав білий дрібний баламут, чи скумбрія, зачепившись за шнурки жабрами, ніби хто обтикав мережу срібними ножами. Далеко на берег полізла мережа двома кінцями, а за нею з'явилась, вилізши з води, широка матня, ніби якийсь морський звір висунув з-під води голову й тулуб. Поперед матні котились цілі покоси морської трави, камки. Трава позбивалась до купи, ніби клубки чорних стрічок. Вдень був низовий вітер і нагнав з моря багато камки; горішній вітер завсіди зносить камку в море.

„Беріть підсаки! Виливайте рибу!“ гукнув отаман і за тими словами вскочив у воду та й придавив ногами низ мережі, щоб риба не пустилась на хитрощі та не вискакувала по під мережею.