ненко будував її, дивлячись на хати в швайцарській колонії Шабі, що була недалеко од села в степу. Кругом хати зеленів здоровий виноградник; по-між виноградом по межах довгими рядками росли абрикоси та черешні. Кругом хати росли старі велетенські волоські горіхи. Молоде пагоння на горіхах на гарячому сонці вже повиганялось на сажень вгору, ніби сходило на дріжджах. Вся оселя зеленіла й пахла, ніби квітник. Акації стояли саме в цвіту, заквітчані безліччю білих китиць. Вони були схожі на здорові срібні канделябри. Гаряче повітря було повне гострих пахощів акацій і розливало якусь розкіш на ввесь двір.
З хати вибігла отаманова жінка, українська молодиця, вже не молода, але проворна, рівна й висока, в синьому керсеті, зав'язана по-полтавськи, низенько чорною хусткою з червоними квіточками. Отаман Ковбаненко зайшов у Акерманщину з жінкою з-за Дніпра, з Полтавщини.
За матір'ю вибігла з хати молода дівчина: то була отаманова дочка, Мокрина. Мокрина була тонка й висока, як тополя, з тонким рівним станом, з маленькими й тонкими ніжками, з маленькими руками, які має полтавське жіноцтво. В Мокрини лице було довгасте, з тонкими пружками. Тонкі чорні брови чорніли, як шовкові шнурочки; блискучі карі очі чорніли, як терен; невеликі повні губи червоніли, як вишня в зеленому листі; на щоках до самих висків грав рум'янець. Од її молодого лиця ніби пашіло здоров'ям; од щік, од очей неначе одганялось огнем, не-
