проблему, сюжет, конструкцію застують дієві особи, герої, типи і в творчім процесі авторовім — в розумінню читачевім.
Портретний роман (це не те, що списаний з певної особи), повість основного героя мало що шкодить літературам багатим, з давніми глибокими традиціями, з високою технікою повістярської мови та стилю, бо зрештою коли не дорівнює класичним зразкам літературним, то от собі лишається в масі поточної літератури лектурою на розвагу собі, читачеві та для нав'язання традиції, збільшує масою літературний рівень, що на ньому виростають велетні. Для народів бідніших на загально-культурні та літературні традиції скоріше була-б некорисна така субституція творів сюжетних творами портретними чи т. зв. психологічними, тому що тільки висока техніка розроблення основних світових сюжетів (та тільки частиною своїх національних, місцевих) виводить ту чи иншу літературу з меж домашньої обіхідки на вільні просторища світової літератури. Отже, що за милий геній керував смаком наших батьків, ні — прадідів, предків, підкидаючи їм у літературу та в народню творчість світові мандровані сюжети про пригоди бідного й багатого, про правду і кривду, про пошану до батьків, про блудного сина, про вірне кохання, про кровомішний шлюб, про нечестиве батькове кохання — про все те, що в формі шаблона, трафарета, канви прибивалося з усіма вітрами до нас та діставало своєрідного мережання, розшивання, прикрашування, цеб-то тої художньої обробки, що скріпляла собою простеньку канву і пускала в світ український на загальний ужиток і пожиток.
З цього погляду був надзвичайно щасливий та вірний перший абцуг нового українського письмен-
