Отаман тільки помаленьку кивнув головою, не виймаючи люльки з рота, кинув гордим оком по всіх бурлаках, скоса глянув на дрібненького Корчаку з прудкими злодійськими очима й промовив:
„Приставайте, коли хочете. Половина наловленої риби буде моя, а половина ваша. Неводи мої, а харч будемо платить по половині; а коли схочете випить, то горілка буде ваша. Чи пристаєте на те?“ спитав отаман, окинувши оком молодих, здорових бурлак.
„Чом-же й не пристать! Не ми заводили ці звичаї, не нам їх і виводить,“ промовив швидкий Корчака.
Отаман не спитав їх, звідкіль вони, і що вони за люди. Де-котрі його забродчики мали пашпорти, а де-котрі ніколи зроду їх не мали, тільки бачили в других.
„Сідайте, хлопці, просто неба на землі,“ сказав отаман; „зараз будете обідать, а по обіді й до роботи.“
Бурлаки склали свої клунки в курені, понабивали люльки, посідали на траві й почали курить.
„А що, хлопці! Коли хочете заробить обід, то сідайте чистить рибу, бо цієї, що в казанах, на всіх не настачить,“ промовив кухар.
Отаман підняв ціновку з одного шаплика, де було повно річаної й морської риби, подавав вербівцям ножі, і вони почали зшкрібать луску з риби. Бурлаки ледве совали руками. Кухар і отаман мовчки осміхались: осміхались і проворні забродчики, дивлячись на хамулуватих неповертайлів хліборобів.
