Сторінка:Нечуй-Левицький І. Микола Джеря (1926).djvu/143

Цю сторінку схвалено

ніли свіжою весняною травою. Акерман був розкинутий на горах і ніби виставив на показ проти сонця свої біленькі хати, закидані садками та виноградниками. Над самим лиманом стояла давня генуезька твердиня з високими, довгими, темними стінами з визубнями й зазубнями зверху. Поверх стін, порослих зеленим бадиллям, стреміли високі башти. Муровані стіни з баштами ніби виходили просто з води, а в воді одбивались такі самі стіни й башти, неначе хотіли впасти в глибоку синю безодню. На горах біліли й блищали бані церков, шпичасті верхи дзвіниць. Увесь височенький зелений берег з садками, церквами одбивався в воді, як у дзеркалі, а над горами синіло, мов густа синька, пишне південне гаряче небо. Дністро вливався в закруглений лиман, неначе вилазив з зелених густих очеретів та ситників, що звуться там чагарями. Зелені, як пух, чагарі тяглись по обидва боки Дністра й по-над лиманом широкою смугою. Між ними подекуди блищали озера, а над озерами й чагарями високо піднімались гори, вкриті лісами. Блискучий лиман розливавсь вшир на вісім верстов, мов розтоплене скло. Той край за лиманом здавався зеленим раєм після рівного нудного порожнього степу.

„Потривайте-ж, хлопці!“ сказав швидкий Корчака: „хоч за лиманом край трохи вільніший, але й туди вдень не можна їхать, бо й там є станові. Треба діждатись ночи. Лягаймо спати, бо цієї ночи буде нам багато роботи. Та готуйте гроші, коли хочете приписаться до будлі-якого села.