„Сказать по правді, чоловіче, ми й самі ще добре не знаємо, де знайдемо пришиб.“
„Я був по всіх усюдах у цих краях, був і в Криму, був у забродських ватагах на Дніпрі й на Дністрі, служив і в панів, а тепер думаю простувать на Басарабію.“
„Чому-ж доконечне на Басарабію?“ спитали бурлаки.
„Та тим, що тут у степах вже розплодилась сила станових, вже геть-то почали чіпляться до бурлак за пашпорти, а на Басарабії негурт — то не питають про пашпорти. Коли хочете, то ходім на Басарабію на заробітки.“
Бурлаки зглянулись, і все подивлялись на проворного бродягу, все чогось не йняли йому віри.
„Ви погане місце вибрали: тут трохи вогко, а там далі над річкою сухіше. Я ці всі місця добре знаю.“
Бурлаки мовчки курили та все поглядали на свої клунки.
„Просимо вечерять!“ промовив чоловік, виймаючи з торби окраєць хліба, сіль та цибулю.
„Вечеряй на здоров'я!“ промовили бурлаки.
Полягали бурлаки кругом багаття, підмостивши клунки під голови, і почали дрімать. Де-котрі одначе поприв'язували клунки до рук мотузками й довго не спали, доки незнайомий чоловік не впав на траву, як куля, і не захріп на ввесь яр.
Другого дня вдосвіта бурлаки повставали, полапали клунки: все було на своєму місці.
