„Вже мені осточортіло тинятись по сахарнях,“ промовив Микола; „ходім, бра, ще на степи. Адже-ж і наші вербівці не раз ходили на заробітки на степи і в Одес. Де-котрі поприносили додому чимало грошей.
„Коли на степи, то й на степи,“ загомоніли вербівці.
Ім хотілось вибраться на поле, на степ. Всі вони позвикали робить влітку на полі, на вільному повітрі; всі любили хліборобство. До верхівців пристало ще кілька бурлак, і як тільки надворі потеплішало, бурлаки накупили харчи, забрали клунки на плечі й помандрували на широкі херсонські степи.
„От тобі й Абрам Мойсеєвич! Зоставайся з своїм скарбом!“ промовив Микола до бурлак, виходячи на сході сонця з сахарні.
Бурлаки вийшли на гору, глянули з гори на сахарні, і їм стало веселіше на душі. Після смердячої казарми, після смороду од гнилого малясу, од горілих кісток, од диму й чаду на сахарнях, світ божий наче сміявся до них зеленою весняною травою, синім небом та чистим польовим повітрям. Бурлаки йшли та йшли, минали здорові села, хутори, минали багато сахарень, минали ліси й яри. В селах часом їх пускали люди на ніч, але частіше їм доводилось ночувать надворі, під корчмами або в корчмах. Вже вони минули Чигиринщину. Лісів стало менше, тільки по долинах траплялися невеликі байраки. Гори й долини зрівнювались. Села траплялись все рідше, а далі перед ними розіслався широкий степ, широкий на всі боки, скільки мож-
