вані; подекуди ціле стадо кіз гуляло по садочках і гризло дерево.
В той час, як вербівські бурлаки розмовляли з робітниками, надійшов сам посесор. То був товстий здоровий жид з рудою бородою, з сірими очима, в чорній оксамитовій жилетці. На жилетці теліпався важкий золотий ланцюжок з печаткою і всякими цяцьками; на товстих куцих пальцях блищали важкі золоті перстені з дорогими блискучими камінцями. Комірчики й сорочка, чорний блискучий галстух на шиї були засмальцьовані, аж блищали проти сонця. Чорний довгий сертук, вишневий оксамитовий картуз на потилиці давали йому дуже характерний вид. Не вважаючи на його багате вбрання, на золото, од нього тхнуло чимось. Бурлаки впізнали той дух під багатою одежею, як вовки впізнають вовчий дух у вовчій шкурі.
„Чого вам треба?“ спитав у бурлак Бродовський.
Всі робітники поздіймали перед ним шапки. Вербівські бурлаки не зняли шапок, не поклонились, тільки згорда поглядали на нього, неначе вони були хазяїнами в сахарні, а Бродовський був наймитом.
„Ми хочемо стать на роботу в сахарні,“ обізвався Микола згорда.
„Ну, коли хочете, то ставайте,“ сказав Бродовський.
„А хіба ти приймаєш тут на роботу?“ спитав Микола якось з осміхом і гордо.
Бродовський зобідився. Всі робітники усміхнулись.
