стати на роботу в сахарні,“ сказали бурлаки.
Хазяїн бистро кинув на них оком і задумався. Перед ним стояли люди в чорних, як сажа, сорочках, з бруснатими щоками й підборіддями, в старих драних свитках, в старих дірявих брилях, з червоними очима.
„То ви-б-то бурлаки, чи що?“ спитав їх хазяїн згорда.
Бурлаки трохи помовчали, а Микола промовив:
„Та еге-ж! Не здобра стали бурлакувать.“
„Коло нашої хати великий шлях; а великий шлях несе всякого народу, — і доброго й лихого. Шукайте собі, люди добрі, пристановища де-инде,“ промовив хазяїн і кинувся до роботи.
Бурлаки мовчки повернули з двору, а Микола не стерпів і промовив:
„Та й ми такі хазяїни, як і ти, чоловіче, та тільки лиха доля погнала нас з дому.“
Бурлаки пішли до другої хати, далі до третьої: їх ніде не пускали на ніч. Коло самої церкви вони зайшли до однії убогої молодиці й почали проситись переночувать у клуні.
„Я-б вас пустила, та мого хазяїна нема дома. Я не знаю… Я-б рада й пустить, та…“ говорила молодиця, затикуючись.
Бурлаки розказали про все своє горе, розказали, як вони втікли з села од пана, як бідували, як набрались лиха, і розжалобили добру молодицю. Вона пустила їх на ніч в клуню, ще й наварила на вечерю кулішу. Бурлаки покотом полягали на соломі й спали, як убиті. А добра молодиця, вернувшись до
