пику, та й дав драла за жидівські хати через тини,“ сказав Кавун.
„В котрому вікні він сидів?“ знов спитав Микола.
„В самому крайньому, що зараз од угла з причілка,“ сказав Кавун.
Микола подумав, встав, покликав Кавуна й вербівських бурлак на двір і нишком промовив: „Знаєте що, хлопці? Давайте провчимо вражого пана, щоб не квапився ганяться за бурлаками!“
„Як-же ми його провчимо?“ спитали бурлаки.
„Нападемо вночі на станцію, видеремо вікно, вліземо в кімнату, та дамо йому стільки стусанів і різок, скільки він колись надавав нам на економії.“
„Добре, їй-богу, добре! Даймо йому доброї прочуханки, щоб пам'ятав до нових віників,“ загукали бурлаки.
Бурлаки вернулись до казарми, позабирали свої клунки, тихенько, один за одним втікли з казарми й поховались у скелях між густими лозами. Вони поклали клунки під голови й полягали спати.
Пан Бжозовський і справді довідався од людей, що бували по ярмарках, про вербівських утікачів. Микола показав дорогу иншим, і слідком за ним багато людей повтікало на стеблівські заводи. Бжозовський приїхав у Стеблів, пішов на справу до стеблівського пана й полаявся з ним за те, що він приймає до себе на фабрики без пашпортів його панщанних людей. Бжозовський задумав
