Сторінка:Нечуй-Левицький І. Баба Параска та баба Палажка.djvu/26

хату, через наш поріг?! Хіба ж ти не знаєш, що вона готова мені очі видерти своїми пазурями?« — Говорю я стиха до чоловіка, а все наближаюся до його, а він мене як пхне, я аж на лаву сіла, наче мене зумисне хто посадив. — То це ти мене пхаєш через мого ворога! — промовила я стиха, та налапала на лаві ножа та й кажу: — »Не бий мене за Параску, бо пожбурю оцим ножем тобі в вічі!« А він як скочить до мене, як ударить мене по щоці, а щока так і зайнялася огнем та й посиніла як буз. Я вхопила з стола полумисок з огірками та йому межи очі полумиском, а він тоді давай мене молотити. Господи, возьми мою душу до Себе в рай! Скинув з мене очіпок, розчіпив мене, вхопив за косу з одного боку, а пасинок з другого: трохи не розірвали мені голови. Я тоді до невістки: — »Оборони мене, сяка-така дочко, бо мене вбють!« Вирвалась я, вибігла з хати, наділа дорогою очіпок, та й пішла плачучи до дочки. Коли одчиняю двері, аж у дочки на лаві, як той гарбуз, знов блищить пухла Паращина тварюка. Я хрюп дверима та на двір, сіла на призьбі та й сиджу. Сиджу та й думаю: це не Параска, це вже смерть моя слідком ходить за мною. Вийшла дочка та й просить мене в хату, а я кажу: »Прожени пепереду свою свекруху ломакою з хати, бо як гляну на її одутловате лице, то мені стає нудно.« Коли чую, Параска виперлась з хати в одні сінешні двері на город, я тоді в другі та й увійшла в хату. Ввійшла я в хату та таки не втерпіла: напала на дочку мокрим рядном. А дочка слухала, слухала, та як визвіриться на мене, а за нею й чоловік її почав оступатися за свою матір. Як причепились до мене, як приперли мене до дверей, то ледви втікла з хати. Приходжу я плачучи до дому, та з жалю розказую про своє лихо малому синові, бо вже нема мені до кого прихилитись. А воно, погане, як крикне на мене: »Бо ви, мамо, самі винні, що вас усі товчуть, як жиди Га-