вона не одмолиться й не одхреститься: вхопить нечистий її душу ще до смерти. Нехай же чорти обсмалять її на тому світі, як кабана, щоб не брехала на мене. Побачить вона! Згадає тоді мене, як чорти витоплять з неї те сало, що придбала за піст.
Але оцього я вже ніяк не стерплю: набрехала Параска, що в мене голова лиса! Це ж вона пече мене в самі печінки! Я не дівка тепер, не свічу волосом проти праведного сонця; мені й тих кіс не треба, що й теперечки маю аж до пояса. Але навіщо брехати, що я й дівкою була лиса! Чи вона ж забула, як я колись, ще за панщини, вибігала на лан до пана позивать свого чоловіка за те, що він мені вирвав коси? Усі люди на лану бачили, як я показувала панові свої синяки, як скидала очіпок і навитягала з кіс дві добрі жмені волосся. Всі люди бачили, що я не з вівці ж його тягла, а з своєї голови. Мабуть, тільки Парасці повилазили баньки, бо не втерпіла: зараз таки прибігла й почала брехати тому пикатому питливому панові, що я те волосся сім рік збірала з гребінця, а як у моєї дочки була облізла голова, то я, буцім, і те позбірала та підмостила під очіпок. Так набрехала на мене панові, що той червономордий пан побив мені спину, ще й з лану прогнав.
Каже вона, що я й дівкою була задрипана, а за те забула, що я багато од неї молодша. Я ще на припічку кашу їла та грусята пасла, а вона вже ганяла по вулицях та по досвітках за хлопцями, аж тини тріщали. Я стала дівкою, а вона ще світила волоссям, трохи не посивіла на пні. До мене, то ніде правди діти, йшли старости так, що в мясниці й двері не зачинялись. Я одіслала з гарбузом двацять пар старостів, а до неї ніхто з старостами й через поріг не заглядав, доки не піддурила Омелька; та й той узяв її, мабуть, через те, що в його й тепер не всі дома, а ззамолоду зовсім
