Сторінка:Нечуй-Левицький І. Баба Параска та баба Палажка.djvu/20

Цю сторінку схвалено

БЛАГОСЛОВІТЬ БАБІ ПАЛАЖЦІ СКОРОПОСТИЖНО ВМЕРТИ

Люди добрі! Що мені на світі Божому робити! Не можна через бабу Параску не то що на селі вдержатись — не можна мені через неї на світі жити: набріхує на мене, судить мене по селі й по хуторах; як скажена собака, бігає по дворах, по хатах та вигадує на мене таке, що й купи не держиться. Що Божого дня бігає до попа, до дяка й до проскурниці; в попа вже її садовлять на стільцях, горілкою частують, а мене і в сіни не пускають! Господи милостивий та милосердний! І що я людям заподіяла? Сиджу собі в хаті тишком-нишком та Богу молюся. Моя стежка тіль од хати та до церкви. Я ніколи не зачепила малої дитини, за всіх молюся Богу, ще й Параску, стару суку, поминаю в молитвах. А вона за те підняла на мене всю громаду; як би могла, — здається, нацькувала б мене всіма собаками на селі. Тепер усі люди на селі чогось визвірились на мене: вже не просять мене на обіди трапезувати, навіть не здоровкаються зо мною. Збунтувала проти мене ввесь мій рід; намовила мого чоловіка й пасинка, і його жінку, і мою дочку, що держить Тиміш, її небіж, навіть мого сина, малого хлопця; уся рідня мене кляне, товче, як жиди Гамана. Вже насилу душа моя держиться в тілі. Я не знаю, що вже далі буде. Не можна мені не то що на селі вдержатись, — не можна мені вже на світі жити. Люди добрі! Благословіть мені скоропостижно вмерти! Нехай мій гріх впаде на Паращину душу.