й вибігає на поріг, вже й верещить: — Попова сучко! — Сама вона попова сучка, бо як побє Соловейка, то вона зараз і біжить до попа скаржитись. І сестра її була така відьма, як і вона. Хіба не знаємо, як Василь Лобань піймав її в ночі під коровою та живцем виколов око залізякою? І тітка її була відьма, і завод їх такий поганий, та й сам чоловік її злодій! Хіба ж давно витрусили в його клуні в засторонку копу чужої пшениці, що перевіз у ночі з чужого поля? І брат Соловейків злодій: украв сивого вола у Кайдаша та й загнав на злодійський ярмарок у Жашків. Еге! Адже ж Палажчина мати була родима відьма. Розказують, що ніколи зроду було не піде купатися з дівчатами, а все залізе в лози та й купається сама. Але раз дівчата засіли та й підгляділи, що в неї ззаду хвіст, хоч невеличкий — завбільшки на два пальці. Вона вміла і клубком качатись під ноги, доїла молоко просто з стріхи, ніколи зроду не клала горсток навхрест, як мочила коноплі. Їй-Богу, боюся жити на одному кутку з Палажкою. Не буду я Параска, коли вона не зведе мене з світа, а як не мене, то мого Омелька. Хоч продавай хату й грунт та перебірайся на другий куток! Не можна, не можна ж мені через ту Соловїху на кутку вдержатись! Піду в волость, попрошу громаду, щоб дала мені поле про мене й на десять верстов од Соловейкової різи. А як ні, — то хоч зараз спродуй воли, хату й грунт, пакуйся та й на Кубанські степи!
І як мені вдержатись на селі, коли вже мій небіж Тиміш, мабуть зовсім здурів та й оженився з Палажчиною дочкою Мотрею! От тепер маю сваху — саму сатану! Просить мене небіж на весілля, і Палажчина доня принесла шишку: просить на весілля. І хотілось мені піти, але я таки не пішла. Я знала, яка мені честь була б на тому весіллі: Соловїха дала б мені отруту або дання в горілці. Мій навіжений небіж, мабуть щоб піддобри-