але так Бог дав, що я тепер єдиновладний самодержець український. З тим і йдїть. Завтра буде справа й розправа«.
Двайцять третього лютого Кисїль знов пішов до Хмельницькому і почав йому говорити про переговори. Хмельницький відповів йому: »Шкода й говорити! Був час говорити, коли пани ганяли мене по Днїпру і за Днїпром, і як я бив ляхів і на Жовтих водах, і під Корсунем, і під Пилявою. Тепер я вже доказав те, про що і не мислив; докажу ще й те, що замислив. Вибю з ляцької неволі цїлий український нарід. Двісті, триста тисяч війска буду мати. Орда стоїть на готові. Доволї буде менї землї по місто Холм, по Львів та по Галич. А ставши над Вислою, скажу ляхам: »сидїть, ляхи! мовчіть ляхи!« Не зістанеть ся нї одного польського князя, нї шляхтича на Українї«.
Промовляючи ті слова, Хмельницький зскакував з місця, тупотїв ногами, скуб себе за волосє. Польські посли здеревенїли, слухаючи ті слова.
Після такої мови, польські посли пішли до дому. Хмельницький не звелїв їх пускати до себе, і вони стали боятись, щоб їх не згубили з світа. Але вони впросили Виговського, щоб він встоював за ними перед гетьманом. Хмельницький знов покликав їх до себе і витягнув з під килима, що ним був застелений стіл, лист.
Там були написані постанови згоди з Польщею: а між иншими постанови, щоб запорожське війско на цїлій Українї мало свої давні вільности, щоб жидів вигнати з усїєї України, щоб козацький гетьман держав справу тілько з королем, а не з панами; щоб на Українї і Білій Руси воєводами та каштелянами було настановлено тілько українців православної віри; щоб київський митрополит мав перше місце після католицького митрополита в варшавському сенатї і т. ин. Посли прочитали постанови і тілько плечима здвигнули. Після таких переговорів та умов комісарі; чи посли, виїхали з Переяслава. Вони казали, що Хмельницкого полковники сичали та шипіли на поляків, неначе гадюки, і знали, що не буде мира між поляками й козаками.
