взяла на себе той тягар і держала його 63 роки. Так, шістьдесять і три роки, аж поки срібний волос не покрив голови її, аж поки смерть не взяла їй з руки тяжкого берла королів Великої Британії, що має землі в пятьох частях світа і кораблі на всіх океанах і морях земної кулі. Так, переді мною стояла мов жива молоденька королева Вікторія, на честь котрої й названо се місто і котра своїм правлінням виповнила майже ціле 19-те століття. Століття найвисшого розвитку і розцвіту Анґлії. І як виповнила! Возьміть у руки історію, навіть писану людьми, що належать до народів ворожих Анґлійцям, а знайдете й там приблизно таку оцінку королевої Вікторії: „Розумна й обережна, мала вироблений політичний досвід“… Кілько особистої праці коштувало се ту делікатну істоту!
В вічно зеленім місті соняшного блиску стоїть найгарніша королева Великої Британії, стоїть найбільша господиня світа, стоїть як олицетворення привітности і молодости — і дивиться на найбільший з океанів земної кулі. В довгім, поважнім одязі, з берлом і короною. А за нею прегарні палати, а над нею синє-синє небо, а довкруги зелень і цвіти, а перед нею Спокійний Океан.
Гей, якже далеко відси до столиці її! І аж сюди сягало берло влади її! Влади з Божої ласки, не з виборів товпи. Бо вона порфірородна королева і 37 пор-
