світнїй темряві, бо українські дїти мусять учити ся в школї в чужій, московській мові.
Знаємо з власного щоденного досвіду, що нїякою чужою мовою не можна краще висловити наших найглибших бажань, які ворушать ся в нашім серцї, як саме рідною мовою. Свій розум, своє серце, свою душу, своє чуттє, свої думки, свою радість і журбу, сум і розпуку виявив наш
 |
 | |
|---|---|---|
| Григорій Квітка Основяненко, творець української повісти й автор кількох драматичних творів. | Марія Марковичка (Марко Вовчок), авторка знаменитих „Народнїх оповідань“. |
народ у власних творах, які стали гідними подиву в усїх культурних народів і здобули признаннє найбільших учених світа. Дїтям оповідали чудові казки. Історичними переказами, повними щирої любови до рідної землї та свого народу, защіплювали вони привязаннє до всього, що своє й гарне. Свій життєвий досвід висловлювали в коротеньких жартовливих або поважних, сумних або веселих, а все дотепних і розумних приповідках, поговірках, примівках і пословицях. З таких приповідок довідуємо ся про вдачу та світогляд нашого народу в давнинї, про те, що український народ уважав добрим, а що злим, що шанував і поважав, що висмівав, де бачив правду та справедливість, а в чім брехню та кривду.
