мадянського й народнього життя та господарського добробуту.
Майже до кінця XVIII столїття українські землї все стояли вище від московських під оглядом просвіти, шкіл і загалом культури. За гетьманування Богдана Хмельницького переїздив через Україну один учений подорожник Павло з міста Алєпо з Сирії. Він описав свою подорож. Дивував ся, які гарні порядки були тодї на Українї, які роботящі й розумні були наші господарі, як дуже дбали про сиріт, про бідних
![]() |
![]() | |
---|---|---|
Леонїд Глїбів, | Евген Гребінка, | |
українські байкарі. |
і калїк, як щиро дбали за просвіту. Всї дїти, навіть дївчата, були письменні. В кождім селї була школа. В нїй учили своєю рідною українською мовою. Письменних тодї було може більше нїж сьогоднї.
До першої половини XVIII в. й пізнїйше ще йшли з України в Московщину люде, що заводили там школи, закладали біблїотеки, були вчителями, писали та друкували. Довгий час всї вищі духовні в Московщинї були споміж Українцїв, довгий час Московщина жила українською наукою. За царя Петра Великого Українцї були головними його помічниками при перетворюванню Росії на новочасну державу. В нагороду за те стогне ще сьогоднї девять десятих нашого народу під московським кнутом у безпро-