ської землї більший від простору цілої Австро-Угорщини понад 180.000 квадратових кільометрів, а коло 400.000 квадратових кільометрів від простору цілої Німеччини. На жаль, хоч так дуже численний український народ і такі широчезні простори заселює, не має він сьогоднї власної держави, нї навіть не здобув собі такого становища та впливу в державах, в яких живе, як здобули собі два рази менше численні Поляки та звиш учетверо менший від нашого чеський народ. Не тільки вдвоє численнїйші від нас Москалї, але й далеко менші народи від нашого, як болгарський і сербський народ, мають власні держави.
І ми мали колись протягом більше нїж пятьсот лїт власну державу. Початки нашої державної орґанїзації сягають ще девятого віку. Але в порівнанню з початками колишньої нашої держави українська мова далеко старша.
Княжі межиусобицї довели до упадку українську державу. В першій половині XIV віку увійшла галицька Україна в склад Польщі, а в другій половині того самого столїття прилучено київську Україну до литовської держави, яку також пізнїйше підбила Польща. Протягом багатовікового історичного лихолїття: татарського, турецького, польського й московського затрачував наш народ поволі все те, що складаєть ся разом на національне добро. Звичаї й обичаї переживали ся або підпадали сильним чужим впливам, а разом з тим наступали чорною хмарою нужда, злиднї, недостаток. Лютий ворог загарбав українську землю, а її дїтей, колишніх вільних горожан, зробив панськими підданими й наймитами. На тім одначе не зупинили ся переможцї. Поважили ся навіть залазити в душу нашого народу, обмежували на кождім ступнї свободу віри. Високими посадами й шанобами переманили вищі українські верстви на свій бік. „Для лакомства жадного, панства нещасного“, як каже наша дума, вони перейшли в польський і московський
