яко полїтичні дїячі; декотрі виступають яко прості розбійники.
До останнїх ватажок Нїс[1], що з нього ми й почнемо, очевидячки не належав, хоч відомостей про нього дуже мало. З Кодненської книги ми знаємо тільки, що гайдамаків з його ватаги — Василя Постоленка, Яцька Работенбута, Федора Єднокоса і Савку Малого кодненська судова комісия присудила на кару смерти, тільки з Матвієм Кривим не знала комісия що робити і поки що лишила його ad resolutionem, але від дальших клопотів і він визволив комісию, бо вмер, сидячи в ямі (тюрмі). Злочинства сих гайдамаків з загону Носа в судових замітках означені ріжно: один був нїби поводаром Носа і забирав казани в Козацькій Долинї; про другого сказано, що він пристав до ватажка Носа і грабував; про третього, що він мав щит, добутий в Лисянцї і був в загонї Носа. Що до місцевости, де обертав ся Ніс, то се невеликий район в межах теперішнього звиногородського повіта; в судових замітках про носівських гайдамаків згадують ся принаймнї такі селитьби і містечка звенигородського повіта: Бугачівка, Козацька Долина, Лисянка.
Ватажок Сарафин[2] обертав ся в південній частинї звенигородського повіта і між иньшим в Боярцї, де його загін і був захоплений польським „под'їздом“. Мусїй Лебедниченко і Марко Пластуненко, оскаржувані судом за участь в його загонї, запевняли, що вони нї в грабунку нї в убивствах не винні, бо були в місцевости, де проходив Залїзняк, що не лишив по собі для Саражина нїякої поживи. Про Саражина згадує небіжчик Максимович[3], як про ватажка запорозького загону, що доходив до 131 чоловіка. Саражину ніби то підлягали ватажки невеликих запорозьких гуртів по 17–20 душ: Бандурка, Скорина, Петро Вітер. Але Максимович каже, що Саражин був захоплений не польським „под'їздом“, а гусарською
- ↑ Кодн. кн., ст. 447.
- ↑ Ibidem, ст. 536.
- ↑ Максимовичъ. Сочиненія, т. I, ст. 586.
